Українці та запорожці на маловідомих полотнах Іллі Рєпіна
Творчість Іллі Юхимовича Рєпіна відносять до найвищих досягнень російського реалістичного живопису другої половини XIX століття, до вершин передвижницького мистецтва. Майстер історичної та жанрової картини, видатний портретист, блискучий колорист, тонкий лірик і автор епічних полотен, він залишив колосальну творчу спадщину.
Життя і творчість цієї людини безроздільно пов'язані з Україною, її історією і народним побутом. Як без освітлення україністики неможливо повне уявлення про спадщину видатного художника, так і історія української художньої культури буде неповною без відображення його творчості, присвяченого Україні. Ілля Рєпін залишив багату й різноманітну мистецьку спадщину, його ранні розписи церков в Україні знищені під час війни, численні жанрові, побутові картини, портрети і твори на історичні теми зберігаються в музеях Росії, України та у приватних колекціях.
Рєпін Ілля Юхимович - Народився 24 липня (5 серпня) 1844 року, в Чугуєві, Харків, Україна. Походить з родини військового поселенця. Одним із його предків був український козак Ріпа. Хлопцем навчався у місцевій іконописній майстерні. В 20 років подався до столиці Російської імперії — Санкт-Петербургу.
З 1863 року в Петербурзькій малювальній школі, у 1864-71 роках — у Петербурзькій Академії Мистецтв (учень І. М. Крамського), яку закінчив з золотою медаллю і відбув у студійну подорож до Італії та Франції. За конкурсне полотно «Христос воскрешає дочку Іаіра» Рєпін отримав право на шестирічне перебування за кордоном як академічний пенсіонер, за державний рахунок.
Рєпін самовільно скоротив перебування за кордоном, де був у 1873 — 1876 рр., хоча витратив час на вивчення музейних збірок та творів сучасних французьких майстрів. Більше того, дещо несподіваний у вчинках художник виставив деякі свої твори в Паризькому Салоні, незважаючи на заборону Петербурзької академії. Сам малював відносно мало. Для звіту передав у академію полотно казково-театрального характеру «Садко у підводному царстві» (1876). За пізнішими оцінками найцікавішими були етюди Монмартру та Веля.
