Марія Заньковецька:студенти встеляли їй дорогу до саней своїми шинелями

Автор: Адмін. Категорія: Uncategorized

Марія Заньковецька

Марія Заньковецька

110 років тому був створений "Театр корифеїв", в якому блискуче грала велика українська актриса.

Десять фактів з життя Марії Заньковецької
"Обручаю тебе, Марусю, зі сценою, тепер є для кого писати драми"
1.Справжнє прізвище Марії Костянтинівни Заньковецької — Адасовська. Уроджена дворянка вибрала собі студентський псевдонім на згадку про село Заньки на Чернігівщині, де вона з'явилася на світ 3 серпня 1854. Того дня до Адасовських з'їхалися гості привітати господиню будинку, Марію Василівну, з днем ​​її ангела. І виявилося, що найдорожчий подарунок іменинниця зробила собі сама — народила п'яту дитину. Дівчинку, звичайно ж, назвали Марією.
Маленькій Мані не подобався колір її очей, і вона терла їх... милом, ще не здогадуючись, як будуть заворожувати театральну публіку ці темно-карі, променисті очі. Артистичний дар проявився у неї рано. Марія обожнювала розігрувати перед подружками сценки та пантоміми. Вона володіла чудовим голосом — мецо-сопрано і часто виступала в аматорських концертах. А траплялося, співала і в сільській церкві — так, що селяни плакали. Одного разу вчитель гімназії, поставивши їй п'ятірку з плюсом за прочитаний монолог, сказав: "Попроси батька, щоб він віддав тебе в театральне училище!" Але батько був проти цього — позначилася дворянська зневага до акторської професії. Та й наречений дівчини, офіцер Хлистов, після вінчання заявив, що покликання жінки — бути господинею і матір'ю.

2. На щастя, у військовому гарнізоні в Бендерах (нинішня Молдова), куди разом з чоловіком вирушила Марія, був театральний гурток. Вона грала в аматорських спектаклях, а її партнером був георгіївський кавалер, офіцер Микола Тобілевич (у майбутньому знаменитий актор і режисер Микола Садовський). Після однієї з вистав захоплена публіка зажадала , щоб Хлистов відпустив Марію на професійну сцену. І той написав розписку, зобов'язуючись зробити це за однієї умови — дружина гратиме в українському театрі. Умова здавалося нездійсненою: трупи з виключно українським репертуаром тоді не було. Хто б міг подумати, що в 1881 році такий колектив створить "батько нового українського театру" Марко Кропивницький. Через деякий час у військовий гарнізон Свеаборга (Фінляндія) прийшов лист від Садовського. Він нагадав Хлистову про розписку і повідомив: "Українська трупа вже існує". Кропивницький надіслав Марії Костянтинівні телеграму із запрошенням грати в його спектаклях. І через три місяці вона вирвалася в Київ...
*
Марія Заньковецька3. "Обручаю тебе, Марусю, зі сценою, тепер мені є для кого писати драми", — сказав на репетиції Кропивницький, розчулений грою актриси, і одягнув свій бірюзовий перстень на палець Марії Заньковецької. Її дебют на професійній сцені відбувся 30 листопада 1882 р. А першою драматичною роллю стала Олена в п'єсі "Глитай, або ж павук". Після прем'єри, що пройшла з величезним успіхом, Заньковецька два тижні прохворіла — так глибоко вона переживала стан своєї героїні, яка у фіналі п'єси божеволіє.Чутливість актриси дивувала оточуючих. Одного разу, йдучи по вулиці, вона побачила, як трамвай відрізав людині обидві ноги. Збіглася юрба. А Заньковецька якийсь час не могла зрушити з місця — у неї віднялися ноги, і саме до коліна, як у того нещасного... Ця здатність відчувати і сприймати була рівносильна здатності впливати на глядачів. "Як грала" Наймичку "Заньковецька! — Згадував Олександр Вертинський. — Чотири акти театр заливався слізьми!"
*
4. Гастролі українських артистів у Петербурзі та Москві проходили з тріумфом. Зіркою першої величини сяяла Марія Заньковецька — "цариця української сцени", як її називали. Лев Толстой одного разу послав свого сина за лаштунки з проханням подарувати йому хустку, яку Заньковецька в ролі Олени зривала з голови. Сивобородий критик Стасов, стоячи перед актрисою на колінах, вимовляв вітальну промову. Одного разу, коли Заньковецька виходила з театру, студенти встелили їй дорогу до саней своїми шинелями, а потім цілували сліди її ніг... У Петербурзі Марії Костянтинівні не раз пропонували перейти на сцену імператорського театру, з щорічною платнею в 24 тисячі рублів (!) І пенсією в майбутньому. Але вона... відмовлялася, посилаючись на свій "український акцент".
Саме завдяки Заньковецькій вдалося зняти заборону на виступи українських артистів. Заборону наклав колишній шеф жандармів — київський губернатор Дрентельн. Виходило, що трупа могла грати в Петербурзі перед царем або царицею, у палацах великих князів, а в Києві і в усьому "Південно-Західному краї" (на Київщині, Чернігівщині, Волині та Поділлі) її гра вважалася злочинним сепаратизмом, "політикою". Марія Заньковецька за допомогою свого брата, генерала артилерії Євтихія Адасовського домоглася аудієнції у нового генерал-губернатора Іпатьєва, і він підписав дозвіл на українські вистави. Після чого актриса вирушила до цивільного губернатора Томарі. Між ними відбулася знаменитий діалог. "Я не дозволю іноземцям грати в Києві", — заявив чиновник. "Але я не іноземка, — заперечила Заньковецька. — Я тутешня уродженка. І думаю, що якщо тут можна грати таким іноземцям, як Сара Бернар, то і мені можна". При цьому Марія Костянтинівна ніколи не захоплювалася політикою — на відміну від свого коханого Миколи Садовського.
*
Марія Заньковецька5. Почувши від улюбленої молодшої дочки, що вона хоче розлучитися із законним чоловіком заради актора Садовського, батько буквально виштовхнув її за двері рідного дому. Пробачив лише через кілька років... У 1887 році її церковний шлюб з Хлистовим був остаточно розірваний. Але через те, що при розлученні Заньковецькій довелося взяти провину на себе, за законами того часу вона позбавлялася права вийти заміж вдруге. І ніколи не могла стати "законною" дружиною Садовського. Їх обвінчала сцена, на якій вони виступали в дуеті: Наталка і Петро, ​​Галя і Назар, Софія та Гнат... Після гастролей у Петербурзі вони купили невеликий хутір Жердова біля залізничної станції Бобрик (нинішня Київська область) і побудували будинок, який назвали "Марусин курінь". Сюди часто приїжджала галаслива акторська братія. У 1900 році подружжя заснувало "Театр корифеїв" (з якого пізніше виріс київський стаціонарний український театр М. Садовського). А через дев'ять років... розлучилися. (Про причини розриву досі сперечаються їх біографи.)
*
6. Марія Костянтинівна якось зізналася подрузі, що найбільше її зворушив подарунок однієї глядачки, що вручила їй два апельсини і букетик польових квітів зі словами: "Це все, що у мене є!" Хоча шанувальники дарували актрисі і соболині хутра, срібні і золоті прикраси. Багато разів — коли не вистачало грошей, щоб розрахуватися з трупою, Заньковецька закладала свої коштовності в ломбарді.
*
Марія Заньковецька7. З приходом радянської влади Марія Костянтинівна отримувала академічний пайок і пенсію — 50 рублів золотом на місяць, що давало можливість вижити і допомогти іншим артистам. У 1920-ті роки маленька квартира Заньковецької на вулиці Червоноармійській, 121 (зараз в цьому будинку музей актриси) була "комуною українських артистів".
*
8. У грудні 1922 року Рада народних комісарів присвоїла Марії Заньковецькій звання народної артистки УРСР. Цього звання вона удостоїлася першою з артистів. Останній раз Марія Костянтинівна вийшла на сцену в "Наталці Полтавці". Грала вже не головну героїню, а стару Терпелиху. "Якось ішли ми з нею по Червоноармійській вулиці, — згадував київський театрал. — Зовсім старенька вже, сива бабуся.. Незважаючи на теплий осінній день, Заньковецька загорнулась у велику темну хустку. І невідступно слідував за нею теж старий, сумний чорний сетер ".
*
9. Всього один раз Заньковецька зустрілася з Садовським після того, як він в 1925 році повернувся в Україну з еміграції (де перебував разом з іншими діячами УНР). Він грав у театрах, знімався в кіно, але не був до кінця "прощений" радянським урядом. Багато старих друзів та близькі люди побоювалися спілкуватися з "контрреволюціонером" і "політемігрантом". У 1933 році траурна процесія з труною Садовського по дорозі на Байкове кладовище звернула на вулицю Червоноармійську і зупинилася біля будинку номер 121 — немов на знак прощення і примирення актора з Марією Костянтинівною. Рік по тому не стало і Заньковецької. (Її поховали на Байковому кладовищі поряд з коханим "незаконним" чоловіком.)
*
10. В останні роки актрису опікала сім'я її племінниці. Своїх дітей у Заньковецької не було. Іноді, згадували родичі, Марія Костянтинівна відкривала свої скрині, де зберігалися залишки її театральних костюмів, пересипані сухими травами. Розглядала їх, після чого цілий день перебувала в поганому настрої.
Померла вона тихо, уві сні. Незадовго до відходу попросила стару подругу по театру: "Коли помру, не показуйте мене людям, адже у смерті немає краси. А якщо вже покажете, то хоч трошки загримуйте, підведіть губи. На тому світі, може, зустрінуся з кращими акторами та письменниками. І ми створимо там кращу трупу... "

Fatal error: Call to undefined function wp_related_posts() in /home/plasti/plastilin.rv.ua/www/wp-content/themes/yoo_balance_wp/layouts/single.php on line 31